У травні, в той самий час, коли Україна знову отримувала болючі удари балістикою по мирних містах, коли рятувальники розбирали завали, а волонтери по копійці закривали збори на дрони, автівки та медицину для фронту — у Хорватії та Греції проходили чергові “елітні” українські флотилії.
Організаторами стали туристичні та яхтові тусовщики — Артемій Сурін, Дмитро Поліщук та пов’язані з ними проєкти Norinohi Yacht і One Life.
Формально — це “подорожі для своїх”, “ком’юніті”, “перезавантаження”, “свобода життя”. По факту — чергова демонстрація того, як частина української публіки навчилася жити у паралельній реальності, де війна існує лише як фон для Instagram stories.
У кожній флотилії — близько 10 катамаранів. Середня вартість одного човна — приблизно 8 тисяч євро на тиждень. А якщо додати перельоти, ресторани, алкоголь, вечірки, марини, трансфери та інші “атрибути красивого життя”, то виходить близько 150 тисяч євро за тиждень на один флот.
150 тисяч євро — це не абстрактна цифра. Це десятки FPV-дронів на оптоволокні, автомобілі для евакуації, нічна оптика, РЕБ або закриття потреб окремого підрозділу на тижні бойової роботи.
І тут питання навіть не лише у грошах. Люди мають право відпочивати, заробляти, жити далі. Але проблема — у відчутті моменту та моральному контексті.
Бо поки одні українці повертаються з фронту без кінцівок, проходять важку реабілітацію або живуть між повітряними тривогами та похоронами друзів, інші будують навколо війни нову luxury-естетику: просеко на заході сонця, червона ікра на палубі, вечірки у маринах та “нетворкінг під корюшку”.
Найгірше навіть не це. Найгірше — демонстративність. Показне споживання під час великої національної трагедії. Фото келихів, танців, брендових луків та щасливих облич на фоні новин про удари по Києву, Харкову чи Дніпру.
Особливо контрастно це виглядає на фоні людей, які справді використовують яхтинг та море для допомоги країні. Є ті, хто організовує реабілітацію для ветеранів, безкоштовні виходи у море для військових, психологічне відновлення після фронту. Є ті, хто піднімає збори прямо під час чартерів та флотилій. І є зовсім інший підхід — перетворити війну на декорацію для красивого lifestyle-контенту.
Війна дуже чітко проявляє людей. Вона показує не лише героїв, а й рівень внутрішньої етики кожного. Хтось у час катастрофи шукає спосіб бути корисним країні. А хтось — просто адаптується до трагедії так, щоб вона не заважала комфортному життю.
І саме тому сьогодні українське суспільство так гостро реагує не на сам факт відпочинку, а на цей моральний розрив між фронтом і “лакшері-біженством”, яке дедалі частіше починає жити так, ніби війна — це проблема когось іншого.