Моду на соки ввів нарком харчової промисловості Анастас Мікоян, що надивився на американців, - він зауважив, що американці п'ють апельсиновий сік. Але апельсинів в СРСР не було, зате були томати, яблука, сливи та інші фрукти.
Також великою популярністю користувався березовий сік. Але суть була в тому, що підробити томатний сік було неможливо. "Простіше кажучи - якщо розбодяжити томатний сік значною кількістю води – то він перестане бути томатним соком і перетворитися на формені помиї», – зазначив блогер. А ось з березовим і яблучним соком була інша історія.
Мирович провів підрахунки. Одна береза в рік дає максимум 180 літрів соку. Час збору триває місяць-півтора. В середньому радянський громадянин випивав в рік 5 літрів такого соку. Населення країни становило 287 млн осіб. Виходить, що потрібно 8 млн беріз. Але складно уявити, що все це видобувалося, перероблялося, перевозилося і зберігалося. На думку Мировича, радянська система була на це нездатна.
"Особисто я вважаю, що в них продавався звичайний сурогат, що складається з невеликої кількості натурального соку з великим додаванням води, цукру і лимонної кислоти", - додав блогер.
Він нагадав, що вміст банок був прозорим, кислуватим на смак, в той час як справжній березовий сік мав запах свіжоспиляного дерева і був каламутним, як самогон.
Блогер додав, що все те ж саме стосувалося і яблучного соку, який підробляли за допомогою води, цукру і лимонної кислоти. Справжній сік повинен бути мутнуватим, але в радянських банках було щось темно-коричневе, але при цьому прозоре.
Варто відзначити, що багато українців обурилися з приводу поста Мировича – вони відзначили, що в СРСР стежили за ГОСТом, а лимонну кислоту і цукор якраз додають в наші дні.
"У нас в Краснокутську був цех з виготовлення соку яблучного, а в Глобівці винний цех де виготовляли сидр я там працювала і стверджую сік натуральний навіщо писати про те, чого не знаєш», – зазначила одна жінка. Втім, кілька читачів всі погодилися з автором.